Рідне місто в віршах, піснях та спогадах

Чи є на світі таке місто, про яке написано стільки віршів, пісень, як про нашу рідну Вінницю? Де б не знаходилась та чи інша людина: у далекому чи ближньому зарубіжжі - але якщо вона народилась на Вінниччині,– ніколи не зможе забути головне місто області.

Про це свідчать і ті сторінки у всесвітній мережі Інтернет, які щоденно поповнюються новими публікаціями:

• Центр історії Вінниці
• Старі фото Вінниці
• Вінничани
• Моя Вінниця та ін.

Щорічно на початку вересня ми з вами відзначаємо чергову річницю з дня народження Вінниці. Під час чергового святкування усі побажання та зізнання були зібрані і ось найяскравіші з них:

• «Вінниця! Люблю тебе за те, що ти моя Батьківщина, за те що тут моя родина, за те, що щастя тут живе»
• «Моє рідне місто!!! Я тебе люблю за надзвичайно теплі обійми та посмішки людей, що мене от очують»
• «Безмежно люблю місто за людей, природу, спокій, красу, владу».
• «Спасибо городу, за то что он меня принял»
• «Вінниця – найкраще місто в світі. Я впевнений, що воно буде розвиватись зі швидкістю світла. Бажаю йому всього найкращого».
• «Вінниця краще Нью Йорка!»
• «Дякую за багато молодіжних активних заходів, що проходять у нашому місті».

«Я люблю своє місто, адже воно багате чудесами, поетами, воно славиться своєю культурою»
Вінниця. Звичайне українське місто, яке живе й розвивається. Вулиці, площі, трамваї, славнозвісна вежа. І, звісно ж, Південний Буг як смислова й географічна домінанта. Одначе, попри позірну утилітарність і динаміку, – а може, саме завдяки їм – у Вінниці давно й надовго оселилася поезія. Інколи для поетів місто – це субстанція, яка змушує творити, відкриває сенси, стає частиною них та проростає у творчості. У когось вулички, річки, будинки можна впізнати відразу, хтось ж зашифровує так, що не всі можуть зрозуміти, що мова йде про Вінницю. А так вінницькі поети та діляться своїми «місцями сили» та розповідають про «стосунки» із містом». 

Катерина Калитко:

Катерина Калитко:

«Вінниця – місто, місце, яке в дуже багатьох моїх текстах присутнє. Навіть там, де його не названо на ім’я. Це та точка на мапі, та атмосфера, без якої я не була б тим, ким є, не мала би того голосу, який в мене. Вінниця для мене унікальна тим, що дуже людяна, така добродушна, співмірна людині з її любов’ю, з її страхами, з її хорошими дитинними надіями. Тут досі є колосальний багаж історій, похованих під порохом часу. Не менше половини шарму Вінниці – це Буг. Взагалі вихід до живої води для міста страшенно важливий - там, де цього нема, відчувається затхлість і перевареність у власному соку. А у Вінниці є ця рівнинна, спокійна, зовсім по-людськи сердечна річка, до якої можна прийти з усіма печалями – вона заспокоїть. Я так робила дитиною, продовжую робити й зараз».

НАДБОЖЖЯ

Цвіт бажань пломеніє хіба до осінніх весіль.
Рот води холоднішає, ніби перед прощанням.
Пролітали два соколи, обоє на плечі сіли.
Проход Или сніги – зайшли в подвір’я дощами.

Бог зимує в ріці. Щоранку жінка з цебром
лічить сходи до берега, щоб зачерпнути Бога.
І чужі листи, пишномовні такі, скоромні,
поштаря не діждавшися, вирушили в дорогу.

Не тому мені жаль, що сама листів не пишу, –
все одно-бо дихання словами не перекласти, –
а тому, що зі світу спадає листяний шум,
і так тихо. Сердечний друже мій, сину ластівчин,
нам би пити до ранку достиглі густі вишняки,
та хіба втамуєш таку жагу вишняками.

І стискають стегна рухомий вогонь руки,
і лежать на столі чорний та білий камені,
а чи просто у домі на пагорбі швидко черствіє хліб.
Відгули музики, та ласка твоя солодка,

і недосвіт спиває тепло із кожного руху.
Бог зимує в ріці. Коли ти у пітьмі осліпнеш
і в глибини одчаю закинеш голосу лот –
озоветься вода і візьме тебе на руки

Вікторія Гранецька:

Выкторыя Гранецька

«Кажуть, ми запам’ятовуємо міста не за спорудами чи людьми, а за емоціями, які переживаємо в цих містах. Тож для мене Вінниця – місто емоцій, дуже різних та іноді суперечливих, оскільки живу тут уже майже двадцять років, і майже кожна вулиця чи проспект – то насамперед спогади про пережиті там почуття».

Це місто давно живе за інерцією,
живиться струмом з електромереж,
катається на трамваях, спить біля храмів,
зустрічається з кількома жінками одночасно,
не шкодуючи жодній простору та чоловіків,
трохи сумує, коли його жінки виходять заміж,
ламають підбори або стають повіями.

Часом це місто телефонує посеред ночі
тим, чия самотність більша за увесь світ,
мовчить у слухавку, а вони говорять —
і чиясь самотність стає медитацією,
у темпі allegro звучить зіржавілий таксофон,
аж зупиняється годинник на ратуші —
у міста починається серцевий напад.

Іноді до міста злітаються янголи —
крила кольору проблискових маячків —
і за периметром перекриваються вулиці,
тротуарами крокує заклопотана тітка-весна
у помаранчевій робі працівника комунальних служб —
латати тріщини й шрами асфальтової шкіри…
Місто похапцем ковтає знеболювальне —
йому не вперше бинтують рани.

Сергій Татчин:

Сергій Татчин

«Вінниця – це і місто, і точка відліку, звідки починаюсь я як автор. Літератор, а тим більше поет, не може бути не вкоріненим в якийсь обраний топонім».

В кожній бібліотеці-філії ВМ ЦБС у широкому доступі є нова книжка Сергія Татчина – поета з вінницьким бекграундом, але універсальною українською ідентичністю.У ній все – місто та його люди, повітря й вода, дерева та спогади. Ліричні рефлексії та візуальні малюнки, впорядковані за алфавітом. «Вінницька абетка» – усе, що ви хотіли дізнатися про Вінницю, але боялися запитати.

МІСТО НА «В»

місто, з яким взаємини не те, щоб дуже,
навіть в короткій розлуці за тобою тужить.
а ти сумуєш за ним значно більше – в рази, –
бракує його невибагливої буденної краси.
скажімо, тисячі мостів і одного острова
навпроти футуристичного фонтана-монстра.
чи Соборної, що втомлено здіймається вгору,
до Свято-Преображенського Неорганного собору,
мимо занедбаного кінотеатру – читай, артоб’єкту,
на який у митців неконтрольований erectus,
чи вежі, до якої ще кілька вулиць іти:
поштамт – музучилище – стоматологія – і ти!
ну, здрастуй, вежо з годинниковим боєм,
в місті, яке ототожнює себе з тобою
у власній архітектурній ретроспективі, –
як ти? а вітер над тобою – куди він?
чи не за отими хмарами, що бредуть чередою,
щоб зайняти і гнати над бузькою водою.
отже, місто, з яким взаємини гірші-кращі,
ні тоді, коли воно думало, що ти пропащий,
ні зараз, коли оцінює і дивиться скоса,
допоки переплітаєш осені косу,
щоб не входила в зиму така нечесана,
так от – воно пам’ятає і любить тебе – чесно.

Богдан Куценко:

«Що для мене це місто? Більше нема знаку рівності. Це вже і минуле, і сьогодні, і звісно думка про завтра.Це люди. Для мене це люди. Кожна вулиця і дім – людина що тут жила чи живе. Слова, що були сказані, події… І любов. З десятків можливих утеч не скористатися жодною саме з любові – немає інших причин. Тут кар’єр що належав родині, тут школа де працювала прабабуся , лікарня де працювали бабуся і мати. Речі зроблені батьком».

Любовь Иванова:

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ВІННИЦЯ!

З- ачарує всіх красою місто,
Д- нем, що святом йде у кожен дім..
Н- адзвичайне, у вбранні барвистім,
Е- легантне, на заздрість усім..
М- айорить казково прапорами,

Н- аче райдуга зійшла з небес,
А- рки кульок в кольоровій гамі,
Р- ізнобарвно-феєричний сплеск.
О- живають клумби і алеї,
Д- ень такий... (Ну як їм не цвісти?)
Ж- овті чорнобривці і лілеї,
Е- тюдом осіннім розмістив..
Н- авіть небо у славний день міста,
Н- іжно розстелило голубінь..
Я- к землі росу прозоро-чисту, 

В-інниці дарує свій уклін..
І- менини!! Свято!! Привітання!!
Н- есуть у вітальному вінку,
Н- аше місто.. наші сподівання.
Й- мрії в хороводному танкУ.
Ц- е тобі - любов, прихильність наша.
Я- сночола, ти для нас найкраща!!

Н.С.Клунська:

КВІТНИ, ВІННИЦЕ МОЯ!

На Поділлі є перлина,
Тут живе моя сім’я
Це маленька Батьківщина
Квітни, Віннице моя!

Наче стрічка в’ється річка-
Це тече Південний Буг.
До водиці верби гнуться
Зеленіє все навкруг.

Жив хірург тут знаменитий,
Всім відомий Пирогов
Вулиця, музей, лікарня
Звуться іменем його.

І Михайло Коцюбинський
В нашім місті проживав.
Тут „Харитю” і „Ялинку”
Він для діток написав.

Ти мого дитинства місто
Наймиліше на землі.
Горобина мов намистом
Вкрила вулиці твої.

На Поділлі є перлина,
Тут живе моя сім’я
Це маленька Батьківщина
Квітне Вінниця моя!

Альбіна Боль:

В оксамиті розлогих каштанів,
В різнобарв’ї п’янких «килимів»
Наше місто кохане постало
У яскравих стожарах вогнів.

Розпрямило свої білі крила,
Вмилось чистим кришталем роси,
А будинки стоять, як вітрила
Та ознака твоєї краси.

Віннице, як тебе не кохати?
Ти – зоря у моїх почуттях,
Місто мрії, любові й наснаги.
Діамант у короні звитяг!

В колисанці подільського краю
Дід козак тебе ніжно плекав,
Зичив долю щасливу і гарну
Та щодня працелюбству навчав.

І сьогодні, розправивши крила,
Наше місто – троянда цвіте.
Хвилі Бугу всміхаються щиро:
«Краще міста не знайдеш ніде!»

Віннице, як тебе не кохати?
Ти – зоря у моїх почуттях,
Місто мрії, любові й наснаги.
Діамант у короні звитяг!

Пісні про Вінницю

Вінниця - місто чарівне.
Я тихою ходою, сам Вишенькою йду,
Всі ці рядки співаю, тихенько на ходу.
Бо дороге і для мене, місто це, й тому,
Низесенько вклонитись, так хочеться йому.

Приспів: Вінниця, Вінниця – місто чарівне,
Вінниця, Вінниця - місто жде мене.
Вінниця, Вінниця – любий серцю край,
Вінниця, Вінниця – мене не забувай.

Місто гарне над Бугом, ти Поділля – краса,
Мов тебе умиває найчистіша роса.
Твої люди привітні і такі молоді,
Мені здаються такими, як вчивсь, я тоді.

Приспів.

Тут пройшла моя юність, тут і долю зустрів,
І у мене, для тебе, є немало, тих слів.
Інститут тут закінчив, тут я мріяв, любив,
І своїх, друзів – братів, я тобі залишив.

Приспів.

автор: Михайло Онищенко

Інформацію про 10 найвідоміших пісень про Вінницю див.https://moemisto.ua/vn/blog/nayvidomishi-pisni-pro-vinnitsi-25.html