Спогади Нелі Григорівни Мирончак. Частина 1

21 травня розпочато реалізацію проекту "Людина на тлі епохи". Проект започаткований у Вінницькій міській централізованій бібліотечній системі авторським колективом у складі завідувачки бібліотеки-філії № 1 О. М. Вергун, головних бібліографів ВМЦБС Л. П. Домашевської і Н. І. Слободянюк. Реалізується він у співпраці з істориком, громадською діячкою Оксаною Романюк, яка, власне, стала нашим вчителем, порадником, натхненником.

Його мета:

Виявлення характерних рис повсякденного життя вінничан за радянських часів.
Розширення уяви про функціонування тогочасних бібліотек.
З’ясування, як трансформувалася свідомість радянських громадян в часи кардинальних політичних зрушень, що призвели до утворення незалежної Української держави.

Вибір респондентів був випадковий. Неля Григорівна Мирончак, наша перша респондентка, журналіст за фахом, давня і постійна читачка бібліотеки-філії №. 1. Інтерв'ю проводилось без опитувальників, і являє собою біографічну оповідь. Кореспонденти у хід розповідей не втручалися, лише задавали їх загальну спрямованість.

О. М. Вергун, завідувач бібліотеки-філії № 1, з метою дослідження історії філії започаткувала проект "Бібліотечний хронограф". 21-23 грудня О. М. Вергун та головний бібліограф ЦМБ Н. І. Слободянюк пройшли тренінг "Усна історія: від теорії до практики". Відбувся тренінг в рамках проекту "Активні громадяни" за підтримки Британської Ради, Конгресу Активістів Культури та Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва. Його мета - сприяння усвідомленню важливості збереження історичних свідчень, вивчення історії локальних суспільств, включення маргінальних та забутих голосів, поширення демократичних цінностей через прикладне застосування методики усної історії. Організатором заходу виступила громадська діячка, історик за фахом, давня і постійна читачка бібліотеки-філії № 1, О. І. Романюк.

В останній день навчання головний бібліограф запропонувала ідею проекту "Людина на тлі епохи" О. М. Вергун, О. І. Романюк. Ще одним співорганізатором проекту згодом стала Л. П. Домашевська.

Ну, і декілька слів про усну історію. Розвиток історичної науки в XX столітті призвів до появи нових напрямків, одним з яких стала усна історія. З'явившись як вузький напрямок в рамках насамперед архівної справи, усна історія поступово завоювала визнання професійних істориків, які знайшли в усних спогадах виняткове джерело інформації про минуле. Відображаючи своєрідний протест проти "застиглої" академічної історії, заснованої на письмових джерелах, усна історія в 1970-і рр. набула широкого поширення в західній історіографії, а згодом - і в українській.

Усні джерела дозволяють зафіксувати унікальну інформацію, яка не передається іншим шляхом. Якщо письмові джерела офіційного походження найчастіше відображають історію держави і його інститутів, то усні джерела звертаються до історії народу, причому дозволяють зробити це очима очевидців подій, що відбувалися. Минуле живе в сьогоденні різними способами, тому судження про події, які самі по собі є лише зображення минулого, також можуть бути видом дії. Усна історія показує, як змінюється оцінка людьми подієвого ряду в залежності від часу і суспільної ситуації. Тим самим історії повертається людський вимір.

Особливе значення усні джерела мають при створенні локальних і регіональних досліджень (краєзнавство), у вивченні питань традиційної культури і побуту народу.