4 квітня виповнюється 75 років з дня народження Віталія Івановича Газінського (1945 -2019), українського хорового диригента, композитора. Газінський Віталій Івановичз’явився він на світ Божий 3 квітня 1945 року на Хмельниччині, в мальовничому селі Сербинівка Старокостянтинівського району в багатодітній родині (7 братів і сестра).Тепла весна 45-го... Ще не пролунали салюти Великої Перемоги, ще селяни щодня гуртувалися біля гучномовців, щоб послухати зведення радіоінформбюро про переможну ходу Радянської Армії – визволительки на заході, а в небі над селом Сербинівка засвітилась ясна зірочка – в сім’ї демобілізованого молодого політрука Івана та колгоспниці Хими знайшовся синок – сьома дитина – і надали ім’я йому Віталик, що на латині означає „життєвий”. Для матері воно було ствердженням життя, яке зберегла вона собі і своїм шести діткам в ті суворі страшні голодні воєнні роки, а для батька – найвищий дар, найвища нагорода, за яку він боровся на фронті і в тяжкому полоні.
Ріс хлопчик, підростав, бешкетував, бігав до школи і все частіше поглядав на великий сімейний скарб – трофейну німецьку гармошку, яку батько привіз з фронту. То була батькова гармошка і грати на ній дозволялось тільки йому, а діти співали і найдзвінкіше, найголосніше – Віталик. Настав час і батько дозволив йому взяти в руки гармошку. І звідки ж взялося у малого те уміння, те розуміння, той хист до музики? Звісно, від батьків. Батько добряче грав також на багатьох струнних інструментах, а мати гарно співала (потайки навіть у церковному хорі, бо чоловік був вчителем, інспектором райвно і , звичайно, членом КПРС).
І став Віталій відомим на всі окресні села музикою. Без нього не обходився ні один ювілей, ні весілля, ні проводи в армію, ні випускний вечір.
І, нарешті, – прощавай, школо! До побачення, батьківська хато! Здрастуй, Хмельницький! Роки навчання в музичному училищі промайнули швидко. А далі – курс на Одесу в один з найкращих в країні закладів навчання музикантів – у консерваторію, відому своєю школою професійної майстерності, яку до нього пройшли багато визначних майстрів, зокрема академік Анатолій Авдієвський, професор Анатолій Мархлевський, народний артист України Віктор Іконник, народний артист України Іван Сльота, заслужений діяч мистецтв України Данило Крижанівський та інші.
Щиро вдячний сьогодні Віталій Іванович своєму вчителю по класу хорового диригування, заслуженому діячу мистецтв України Дмитру Загрецькому. Це була нелегка, жорстка школа, яка допомогла йому піднятися до рівня найвідоміших і найталановитіших хормейстерів України.
По закінченні консерваторії Газінський був призваний до лав армії, проходив службу в Ансамблі пісні і танцю Одеського військового округу. Був солістом і диригентом. Згодом деякий час працював хормейстером в Одеському оперному театрі.
Одеса... Жарке сонце і ласкаве море. Золоті пляжі і засмаглі одесити. Багатюща історія і незламні культурні традиції. А Дерибасівська! А Молдаванка! А Потьомкінські сходи! А знаменитий одеський „привоз”! Нарешті – оперний! І все це враз покинути і поїхати до провінційної Вінниці?
Музиканта тягнуло рідне Поділля, ближче до батьківської оселі і до самостійної творчої роботи.
У 1971 р. на запрошення управління культури Віталій Іванович переїжджає до Вінниці і працює спочатку педагогом і керівником хору Вінницького музичного училища ім. М.Леонтовича. Цей хор під його керівництвом став кращим серед кращих і на протязі 10 років займав перші місця серед хорів музичних училищ України. Одночасно він керує народною хоровою капелою Вінницького педагогічного інституту. Ці два прекрасних, високохудожніх колективи принесли йому визнання, славу і нагороди: заслужений діяч мистецтв Кабардино-Балкарії (хор виступав на декаді художніх і творчих колективів Вінниччини у братній по змаганню республіці), заслужений працівник культури України. Але Бог, як кажуть, любить Трійцю. І в 1986 р. Віталій Іванович бере на себе третій колектив – Державний ансамбль пісні і танцю „Поділля” Вінницької обласної філармонії. Саме в цьому колективі розквітнув талант Газінського як композитора. Окрім великої кількості обробок українських пісень, побачили світ його пісні „Син і вишня”, „Слава Україні”, „Молитва”, „Запорожці” та інші. Вони є окрасою репертуару „Поділля” і донині. На честь 50-річчя від дня заснування ансамблю „Поділля” його керівникові В.І.Газінському в 1994 р. було присвоєно високе звання народного артиста України.
Особливе місце у творчому доробку музиканта належить міському камерному хору, який він створив у 1984 році. Саме в цьому році у м.Вінниці відбулося урочисте відкриття залу органної і камерної музики.
Тоді в концерті міський камерний хор заявив про себе вперше. У 1994 р. вінницький камерний хор став професійним колективом і дуже скоро – улюбленцем публіки не тільки на Вінниччині, а й далеко за її межами. В цей час основу репертуару складали твори І.С.Баха, А.Лотті, М.Леонтовича, С.Людкевича, С.Прокоф’єва. Поступово репертуар збагачувався, зростав та урізноманітнювався. Значними подіями стало виконання хором таких творів, як „Stabat Mater” Д.Обрана, „Прометей” С.Танєєва, „Ні, війні!” У.Найссоо. І нині палітра хорового репертуару включає в себе більше 200 творів – від епохи Відродження до сучасних хорових композицій.
20 років поспіль Віталій Газінський очолював цей чудовий професійний колектив, який достойно представляє хорове камерне мистецтво на різних конкурсах і фестивалях міжнародного ґатунку.
Авторитет цього Майстра з великої літери – незаперечний і, що особливо почесно, серед колег-хормейстерів.
Недаремно саме Газінський, чи не єдиний з вінницьких музикантів, був професором Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Очолювана ним кафедра методики музичного виховання, постановки голосу та диригування відзначається добре поставленою фаховою роботою зі студентами. Вона готує високопрофесійні кадри не тільки майбутніх педагогів, але й часто практиків-музикантів, які з успіхом працюють у багатьох творчих колективах і учбових закладах. Серед них народні та заслужені артисти України, Росії, численні лауреати різноманітних музичних конкурсів та фестивалів, професори та доценти вузів різних країн. Його вихованці і послідовники працюють керівниками різних музичних колективів – від шкільних до високопрофесійних народних та академічних хорів.
І ще хотілось би виділити одну значиму рису Газінського як людини. Віталій Іванович, попри свою вимогливість, іноді й жорсткість у роботі – в житті був людиною надзвичайно скромною, доступною до спілкування, завжди готовий допомогти кожному, хто потребує допомоги. Це велика булла насолода – просто розмовляти з Маестро. Його великий життєвий досвід, неперевершене почуття гумору, тонке знання літератури і мистецтва магічно впливали на людину.
Дуже багато часу забирало у митця виконання численних громадських обов’язків – членство і головування у різноманітних оргкомітетах, комісіях, конкурсних і фестивальних журі. На протязі багатьох років В.І.Газінський був лідером обласного осередку однієї з найавторитетніших творчих спілок – Національної музичної Спілки України, сучасною дієздатною організацією, побудованою на громадських засадах.
Вінницький інформацыйний портал http://irp.vn.ua/
Коментарі
Дописати коментар