Василь Порик – національний герой Франції
Інформаційно-бібліографічна листівка
17 лютого 2020 року ми будемо відзначати 100 – річчя від дня народження Василя Васильовича Порика, учасника антифашистського руху Опору, Героя Радянського Союзу(1964; посмертно), національного героя Франції(1964).
Коротка біографічна довідка: В.В. Порик (псевдоніми – Базіль, Борик, Громовий; 17.02.1920–22.07.1944) –народився в с. Соломірка (нині с. Порик Хмільницького району Вінницької обл.) у сім'ї селянина. У свій час Василь Васильович закінчив Бобринецький сільсько-господарський технікум (Кіровоградська обл.).
У1938 році він став курсантом Одеського військового піхотного училища. Згодом був переведений в Охтирське, а потім – у Харківське піхотне військове училище, яке закінчив у званні лейтенанта (1941).
Прямо з училища молодий офіцер потрапляє на фронт. Його рота захищає довірений рубіж. Захищає до останнього. Потім поранення, оточення, полон. До Франції він потрапив наприкінці 1942 року, коли кілька сот полонених радянських громадян було привезено на північ Франції в табір Бомон-ан-Артуа.Тяжка праця в шахті, катування за найменші провини. Але ніщо невзмозі було зломити відважного духом. В таборі він організовує підпільну організацію "Комітет радянських патріотів”, встановлює зв’язки з французькими підпільниками, а потім тікає з табору...
Незабаром Василь став одним з організаторів підпільної боротьби. По одному, по два чоловіки вербував він людей до "груп саботажу”. Псування дорогих і рідкісних інструментів, завали штреків з виробленим вугіллям, диверсії на залізничній вітці – це був початок. Потім разом з французькими "макі” почалися нові вилазки: летіли під укіс залізничні ешелони з вугіллям та озброєнням, горів відібраний гітлерівцями у населення хліб, зникали засуджені партизанами до смерті зрадники і шпигуни. "Макі” і радянські партизани всіма силами допомагали Червоній Армії і всім борцям проти гітлерівців.
Та ось після багатьох славних справ Василь Порик опинився у в’язниці ... Незважаючи на всі ті знущання та тортури відважному хлопцю вдалося втекти. Важко уявити собі, скільки небезпечних перешкод було на шляху втікача. Але він подолав їх.
Багато героїчних подвигів було на рахунку у Василя Порика. Товариші обрали його заступником начальника "Штабу керівництва радянськими партизанами на півночі Франції”. Його кандидатура намічалась і до складу ЦК радянських військовополонених у Парижі. Але Василь не поспішав іти з шахтарського району, де його знали багато французьких патріотів-партизанів.
15 березня 1944 В.Порик здійснив втечу з табору, переховувався в м. Дрокуре (околиця м. Ланс, Франція). Порик входив до керівництва французського штабу руху Опору на півночі Франції. Мав конспіративні квартири в селищах шахтарів Льєвен, Біллі-Монтіньї, Енан-Льєтар, Билигране.В одному з шахтарських будиночків, що дали притулок радянському лейтенантові, Василь разом з начальником штабу Марком Слободинським склали текст партизанської присяги. Ось уривок з неї:"Я, патріот Радянського Союзу, вступаючи в ряди партизанів, беру на себе високе, відповідальне і почесне звання бійця партизанського фронту. Це звання я виправдовуватиму з честю і гідністю патріота Радянського Союзу... Я цілком уявляю собі труднощі і злигодні, які чекають мене на шляху боротьби в тилу ворога... Але ніякі труднощі, ні навіть сама смерть не зможуть зупинити мене на шляху боротьби проти найлютішого ворога людства – фашистських людоїдів... Виконуючи свій обов’язок перед Радянською Батьківщиною, я також буду чесним і справедливим щодо французького народу, на землі якого я захищаю інтереси своєї Батьківщини. Я всіма силами підтримуватиму своїх братів-французів у їх боротьбі проти нашого спільного ворога – німецьких окупантів... Якщо ж я загину в боротьбі з ворогом, то вважайте, що я був відданим сином мого народу і загинув чесно за справедливу справу Великої Радянської Батьківщини.”
У ніч на 22 квітня 1944 підпільний загін під командуванням Порика розгромив табір Бомон і звільнив усіх полонених. В одному з боїв Порика було поранено, схоплено й ув'язнено у фортеці Сен-Нікезі м. Аррас, однак він знову здійснив втечу.
24 червня 1944 р. Василь Порик знову був схоплений гестапівцями і тієї ж ночі замучений ними в катівнях фортеці Аррас. Вірний своїй партизанській присязі, Василь загинув, як відданий син своєї Батьківщини.
Тепер це ім’я відоме всій планеті. Про скромного хлопця із подільського села Соломірка, що на Вінничині, про його доблесть і відвагу люди дізналися не відразу. Після того, як відгриміли залпи переможних салютів, минуло багато літ. Українське товариство культурних зв’язків із закордоном відшукувало рідних якогось лейтенанта Радянської Армії Базиля Борика, яким і був сам Висиль Порик. Французи повідомили, що він героїчно боровся, загинув і похований на французькій землі.
Рекомендуємо провести цикл заходів до 100-річчя від дня народження нашого земляка В.Порика, серед них:
Нескорені
Документальний театр в бібліотеці
В рамках заходу передбачається проведення інсценівки друкованих, електронних архівних документів певного історичного періоду. Ведучий озвучує біографію героя, залучені учасники декламують окремі публікації з визначених видань відповідно до хронології подій з життя В.В.Порика.
Учасник №1:
Сільська школа на Поділлі, піонерський загін, участь у художній самодіяльності, спортивних олімпіадах, а потім Бобринецький технікум, який В.Порик закінчив у 1938 році. Тут, у мальовничому Бобринці, звідки розпочав свою театральну ходу Марко Кропивницький, тягнуть до сонця могутні віти дерева, посаджені молодими руками Василя Порика. Старий будинок сільськогосподарського технікуму свято береже пам’ять про нього: при вході до нього на мармуровій дошці викарбовано, що тут навчався славний син українського народу,
Учасник №2:
З книги "Пам'ять землі Подільської"
З фотоальбому "Вінничани- творці перемоги"
З книги Б.Колодного "Троянди на граніті”
Інформаційно-бібліографічна листівка
17 лютого 2020 року ми будемо відзначати 100 – річчя від дня народження Василя Васильовича Порика, учасника антифашистського руху Опору, Героя Радянського Союзу(1964; посмертно), національного героя Франції(1964).
Коротка біографічна довідка: В.В. Порик (псевдоніми – Базіль, Борик, Громовий; 17.02.1920–22.07.1944) –народився в с. Соломірка (нині с. Порик Хмільницького району Вінницької обл.) у сім'ї селянина. У свій час Василь Васильович закінчив Бобринецький сільсько-господарський технікум (Кіровоградська обл.).
У1938 році він став курсантом Одеського військового піхотного училища. Згодом був переведений в Охтирське, а потім – у Харківське піхотне військове училище, яке закінчив у званні лейтенанта (1941).
Прямо з училища молодий офіцер потрапляє на фронт. Його рота захищає довірений рубіж. Захищає до останнього. Потім поранення, оточення, полон. До Франції він потрапив наприкінці 1942 року, коли кілька сот полонених радянських громадян було привезено на північ Франції в табір Бомон-ан-Артуа.Тяжка праця в шахті, катування за найменші провини. Але ніщо невзмозі було зломити відважного духом. В таборі він організовує підпільну організацію "Комітет радянських патріотів”, встановлює зв’язки з французькими підпільниками, а потім тікає з табору...
Незабаром Василь став одним з організаторів підпільної боротьби. По одному, по два чоловіки вербував він людей до "груп саботажу”. Псування дорогих і рідкісних інструментів, завали штреків з виробленим вугіллям, диверсії на залізничній вітці – це був початок. Потім разом з французькими "макі” почалися нові вилазки: летіли під укіс залізничні ешелони з вугіллям та озброєнням, горів відібраний гітлерівцями у населення хліб, зникали засуджені партизанами до смерті зрадники і шпигуни. "Макі” і радянські партизани всіма силами допомагали Червоній Армії і всім борцям проти гітлерівців.
Та ось після багатьох славних справ Василь Порик опинився у в’язниці ... Незважаючи на всі ті знущання та тортури відважному хлопцю вдалося втекти. Важко уявити собі, скільки небезпечних перешкод було на шляху втікача. Але він подолав їх.
Багато героїчних подвигів було на рахунку у Василя Порика. Товариші обрали його заступником начальника "Штабу керівництва радянськими партизанами на півночі Франції”. Його кандидатура намічалась і до складу ЦК радянських військовополонених у Парижі. Але Василь не поспішав іти з шахтарського району, де його знали багато французьких патріотів-партизанів.
15 березня 1944 В.Порик здійснив втечу з табору, переховувався в м. Дрокуре (околиця м. Ланс, Франція). Порик входив до керівництва французського штабу руху Опору на півночі Франції. Мав конспіративні квартири в селищах шахтарів Льєвен, Біллі-Монтіньї, Енан-Льєтар, Билигране.В одному з шахтарських будиночків, що дали притулок радянському лейтенантові, Василь разом з начальником штабу Марком Слободинським склали текст партизанської присяги. Ось уривок з неї:"Я, патріот Радянського Союзу, вступаючи в ряди партизанів, беру на себе високе, відповідальне і почесне звання бійця партизанського фронту. Це звання я виправдовуватиму з честю і гідністю патріота Радянського Союзу... Я цілком уявляю собі труднощі і злигодні, які чекають мене на шляху боротьби в тилу ворога... Але ніякі труднощі, ні навіть сама смерть не зможуть зупинити мене на шляху боротьби проти найлютішого ворога людства – фашистських людоїдів... Виконуючи свій обов’язок перед Радянською Батьківщиною, я також буду чесним і справедливим щодо французького народу, на землі якого я захищаю інтереси своєї Батьківщини. Я всіма силами підтримуватиму своїх братів-французів у їх боротьбі проти нашого спільного ворога – німецьких окупантів... Якщо ж я загину в боротьбі з ворогом, то вважайте, що я був відданим сином мого народу і загинув чесно за справедливу справу Великої Радянської Батьківщини.”
У ніч на 22 квітня 1944 підпільний загін під командуванням Порика розгромив табір Бомон і звільнив усіх полонених. В одному з боїв Порика було поранено, схоплено й ув'язнено у фортеці Сен-Нікезі м. Аррас, однак він знову здійснив втечу.
24 червня 1944 р. Василь Порик знову був схоплений гестапівцями і тієї ж ночі замучений ними в катівнях фортеці Аррас. Вірний своїй партизанській присязі, Василь загинув, як відданий син своєї Батьківщини.
Тепер це ім’я відоме всій планеті. Про скромного хлопця із подільського села Соломірка, що на Вінничині, про його доблесть і відвагу люди дізналися не відразу. Після того, як відгриміли залпи переможних салютів, минуло багато літ. Українське товариство культурних зв’язків із закордоном відшукувало рідних якогось лейтенанта Радянської Армії Базиля Борика, яким і був сам Висиль Порик. Французи повідомили, що він героїчно боровся, загинув і похований на французькій землі.
Рекомендуємо провести цикл заходів до 100-річчя від дня народження нашого земляка В.Порика, серед них:
Нескорені
Документальний театр в бібліотеці
В рамках заходу передбачається проведення інсценівки друкованих, електронних архівних документів певного історичного періоду. Ведучий озвучує біографію героя, залучені учасники декламують окремі публікації з визначених видань відповідно до хронології подій з життя В.В.Порика.
Учасник №1:
Період до 1938 року
Сільська школа на Поділлі, піонерський загін, участь у художній самодіяльності, спортивних олімпіадах, а потім Бобринецький технікум, який В.Порик закінчив у 1938 році. Тут, у мальовничому Бобринці, звідки розпочав свою театральну ходу Марко Кропивницький, тягнуть до сонця могутні віти дерева, посаджені молодими руками Василя Порика. Старий будинок сільськогосподарського технікуму свято береже пам’ять про нього: при вході до нього на мармуровій дошці викарбовано, що тут навчався славний син українського народу,
Учасник №2:
1938 рік
Але неспокійне серце молодого орлятка тягло його до військової справи і він вирішує вступити до піхотного училища.Про це засвідчують віднайдені оригінали заяв, автобіографія та інші документи.У заяві до Бобринецького райвійськкомату Порик писав: "Прошу направити мене на навчання до військового училища. Я зобов’язуюсь докласти всі зусилля і знання, щоб стати командиром Червоної Армії.” І коротка, менше ніж на сторінку аркуша із учнівського зошита, автобіографія: "Я – член комсомолу з 1936 року, а також член усіх добровільних організацій. Я здав норми на всі оборонні значки”. І ще один документ – характеристика комсомольської організації технікуму: "Комсомолець В.В.Порик протягом усього періоду в нашій комсомольській організації проявив себе витриманим і дисциплінованим членом ЛКСМ. Брав активну участь у громадському і політичному житті технікуму. Як кращого комсомольця, первинна організація рекомендує для зарахування до військового училища Червоної Армії”.
1938 року він став курсантом Одеського військового піхотного училища імені Ворошилова. Згодом був переведений в Ахтирське, а потім – у Харківське піхотне військове училище.
Учасник №3:
Але неспокійне серце молодого орлятка тягло його до військової справи і він вирішує вступити до піхотного училища.Про це засвідчують віднайдені оригінали заяв, автобіографія та інші документи.У заяві до Бобринецького райвійськкомату Порик писав: "Прошу направити мене на навчання до військового училища. Я зобов’язуюсь докласти всі зусилля і знання, щоб стати командиром Червоної Армії.” І коротка, менше ніж на сторінку аркуша із учнівського зошита, автобіографія: "Я – член комсомолу з 1936 року, а також член усіх добровільних організацій. Я здав норми на всі оборонні значки”. І ще один документ – характеристика комсомольської організації технікуму: "Комсомолець В.В.Порик протягом усього періоду в нашій комсомольській організації проявив себе витриманим і дисциплінованим членом ЛКСМ. Брав активну участь у громадському і політичному житті технікуму. Як кращого комсомольця, первинна організація рекомендує для зарахування до військового училища Червоної Армії”.
1938 року він став курсантом Одеського військового піхотного училища імені Ворошилова. Згодом був переведений в Ахтирське, а потім – у Харківське піхотне військове училище.
Учасник №3:
1941 рік
Не лицарі казкові, не ангели,
Звичайні люди, отакі, як ми,
Безстрашно кожну п'ядь землі своєї
Звільняли від фашистської чуми.
Восени 1941 пораненим Василь потрапив у полон і був відправлений до табору примусової праці Бомон в м. Артуа (департ. Па-де-Кале, Франція). Перебуваючи на посаді старшого наглядача, очолив підпільну табірну організацію "Група радянських патріотів", створену в жовтні 1942 та скеровував дії підпілля.На території табору було створено 11 диверсійних груп і бойовий загін із 12-ти осіб. Група саботувала роботи на шахтах компаній "Дурж", "Парізьєн", "Ескарпель". Підпільники пускали під укіс німецькі ешелони, знищували гітлерівських солдат та офіцерів, руйнували залізничне полотно, пошкоджували лінії телеграфного й телефонного зв'язку. Василь Порик встановив зв'язок з учасниками французського руху Опору.
Учасник №4:
1942 рік
Звірина морда гестапівця з білястими круглими очима безцеремонно заглядала в камеру, зі злобною цікавістю розглядаючи радянську людину, що лежала на брудному залізному ліжку. Тюремник старанно перевіряв запори кайданів, не звертаючи уваги на рани, з яких текла кров... Нестерпний біль, але ще болючіше думати, що це край, що вже ніколи не вирватися звідси на волю – туди, де борються товариші.Так минуло вісімнадцять тяжких діб. Та ось залізний гак, виявлений у стіні, і п’ять сірників, що випадково збереглися в кишені, підказали план сміливої втечі.
З допомогою сірників удалося відкрити "хитромудрий” німецький механізм наручників... Василь почав шкрябати нігтями старий камінь, в якому стирчав гак. Як тільки наближалися кроки вартового, він завмирав на хвилинку, а потім знову вгризався нігтями в стіну. Минав час. Нігті стерто до крові. Та ось залізний гак міцно затиснутий у закривавленій руці.
Притулившись до стіни, Василь глухо, як у маренні, закричав: "Пити, дайте води!” Появився тюремник. Він грубо вдарив неспокійного в’язня прикладом, але кухоль з водою простягнув. І в цю мить на його голову обрушився нищівний удар гаком. Не встигнувши скрикнути, солдат упав...
Учасник №5:
Не лицарі казкові, не ангели,
Звичайні люди, отакі, як ми,
Безстрашно кожну п'ядь землі своєї
Звільняли від фашистської чуми.
Восени 1941 пораненим Василь потрапив у полон і був відправлений до табору примусової праці Бомон в м. Артуа (департ. Па-де-Кале, Франція). Перебуваючи на посаді старшого наглядача, очолив підпільну табірну організацію "Група радянських патріотів", створену в жовтні 1942 та скеровував дії підпілля.На території табору було створено 11 диверсійних груп і бойовий загін із 12-ти осіб. Група саботувала роботи на шахтах компаній "Дурж", "Парізьєн", "Ескарпель". Підпільники пускали під укіс німецькі ешелони, знищували гітлерівських солдат та офіцерів, руйнували залізничне полотно, пошкоджували лінії телеграфного й телефонного зв'язку. Василь Порик встановив зв'язок з учасниками французського руху Опору.
Учасник №4:
1942 рік
Звірина морда гестапівця з білястими круглими очима безцеремонно заглядала в камеру, зі злобною цікавістю розглядаючи радянську людину, що лежала на брудному залізному ліжку. Тюремник старанно перевіряв запори кайданів, не звертаючи уваги на рани, з яких текла кров... Нестерпний біль, але ще болючіше думати, що це край, що вже ніколи не вирватися звідси на волю – туди, де борються товариші.Так минуло вісімнадцять тяжких діб. Та ось залізний гак, виявлений у стіні, і п’ять сірників, що випадково збереглися в кишені, підказали план сміливої втечі.
З допомогою сірників удалося відкрити "хитромудрий” німецький механізм наручників... Василь почав шкрябати нігтями старий камінь, в якому стирчав гак. Як тільки наближалися кроки вартового, він завмирав на хвилинку, а потім знову вгризався нігтями в стіну. Минав час. Нігті стерто до крові. Та ось залізний гак міцно затиснутий у закривавленій руці.
Притулившись до стіни, Василь глухо, як у маренні, закричав: "Пити, дайте води!” Появився тюремник. Він грубо вдарив неспокійного в’язня прикладом, але кухоль з водою простягнув. І в цю мить на його голову обрушився нищівний удар гаком. Не встигнувши скрикнути, солдат упав...
Учасник №5:
1943 рік
Важко уявити собі, скільки небезпечних перешкод було на шляху втікача. Але він подолав їх. Перебравшись, нарешті, через кам’яний мур, Василь упав у глибоку яму, наповнену сіруватим смердючим місивом. Це була яма з вапном, куди гестапівці скидали трупи страчених.
– Швидше вибратися звідси, поки вапно не роз’їло відкритих ран!
Знесилена, перемазана кров’ю і вапном людина, постукала у двері якоїсь ферми. Переляканий на смерть селянин відсахнувся від неї, як від привида, і різко зачинив двері. Ледве пересуваючи ноги, Василь побрів далі. Вже світало, коли він добрався до іншого самотнього будиночка. Господар тільки-но встав, щоб подоїти корів. Цей француз відразу все зрозумів без слів.
Тепла вода допомогла промити рани. Старе простирадло замість бинтів. Молоко з-під корови.
Партизан Гастон Оффр, у якого переховувався Василь, згадував:
– Ми часто всією сім’єю збиралися в нашій просторій кухні. Туди приходили і радянські партизани. Коли Василя просили розповісти про Росію, він весь загорявся і говорив з великим хвилюванням. Часто він згадував свого брата-пілота, якого дуже любив. "Що ми, – сказав Василь. – ось мій брат-льотчик справді герой! Куди нам до нього!”
Учасник №6:
1944 рік
Такий далекий вже сорок четвертий,
Ви здобули нам волю довгождану!
Та ще і досі ниють ваші рани,
Повік ті дні із пам'яті не стерти.
15 березня 1944 П. здійснив втечу з табору, переховувався в м. Дрокуре (околиця м. Ланс, Франція). Порак входив до керівництва французського штабу руху Опору на півночі Франції. Мав конспіративні квартири в селищах шахтарів Льєвен, Біллі-Монтіньї, Енан-Льєтар, Билигране. У ніч на 22 квітня 1944 підпільний загін під командуванням Василя Порика розгромив табір Бомон і звільнив усіх полонених. В одному з боїв Порика було поранено, схоплено й ув'язнено у фортеці Сен-Нікезі м. Аррас, однак він знову здійснив втечу.
22 квітня 1944 р. Василь з двома друзями (один з них Василь Галецьких), утікши з табору військовополонених, пробралися до робітника-підпільника, що жив у Дрокурі. За ним, певно, стежили. Незабаром будинок з усіх боків оточили гітлерівці. Їх прибуло чоловік сорок-п’ятдесят. І тут почався небачений у Дрокурі бій, який тривав близько чотирьох годин. Кожний метр, кожний крок, кожний східець ставали могилою для гітлерівців.
Тричі поранений Василь тільки один залишився в живих Він вів влучний і ощадливий вогонь зі свого автомата – спочатку з першого поверху, потім з другого, нарешті з горища.
Ще одна куля попала в стегно... Закінчилися патрони... Гестапівці деруться на горище тілами убитих. Їм віддано наказ захопити партизана живим. Все ближче й ближче ворог. І раптом у голови гітлерівців полетіли порожні пляшки. Приголомшені солдати спочатку відступили, а потім відкрили ураганний кулеметний вогонь.
Партизана, що стікав кров’ю, втратив свідомість, гітлерівці відвезли у в’язничну лікарню. Дорого обійшлося їм спіймання "Василя”. Жителі Дрокура говорили, що біля зрешеченого кулями будинку залишилося понад тридцять трупів.
Зранений і змучений катуваннями на допитах, радянський лейтенант спробував тікати з лікарні. Він убив вартового, поранив ще кількох гітлерівців, але, втративши сили, знову був схоплений і знову побитий.
Його замкнули в одиночну камеру смертників у фортечній в’язниці Сен-Нікез в Аррасі. Вартовий біля постійно відчинених дверей, посилена варта в коридорі... Здавалося, що вже нема ніякої надії на життя і свободу. І все-таки Василь Порик утік ще раз!Після того, як Василь утік з фортеці Аррас, він переховувався в сім’ї партизана Гастона Оффр і у вдови партизана пані К. Якось його попросили його розповісти, як йому вдалася ця неймовірна втеча. Цього вечора він розповів не тільки про втечу, а й про все своє коротке, але чудове життя...
Учасник №7:
Я вранці усміхаюсь новому дню,
Пташиний щебет слухатиму щемно,
Біля святого Вічного вогню
Вклонюся визволителям доземно.
Василь Порик став національним героєм Франції – "Базиль”, як його любовно називали підпільники Андре Пьєрарр, Марі Анрі та інші. Двадцять першого липня 1964 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У місті Аррасі, батьківщині Робесп’єра, на околиці є стіна, прошита кулями, відома мешканцям, як "стіна страчених”, на граніті вибито 220 прізвищ героїв французького руху Опору, які загинули в 1942-1944 роках. Є серед них у верхньому ряду: "Василь Порик, лейтенант Красной Армии – июль 1944 год”.Його ім'я висічене на стіні Арраської фортеці серед інших імен учасників руху Опору. 18 лютого 1968 в м. Енан-Льєтар (Франція) на могилі В.Порика. встановлено пам'ятник, створений київськими скульпторами.
Важко уявити собі, скільки небезпечних перешкод було на шляху втікача. Але він подолав їх. Перебравшись, нарешті, через кам’яний мур, Василь упав у глибоку яму, наповнену сіруватим смердючим місивом. Це була яма з вапном, куди гестапівці скидали трупи страчених.
– Швидше вибратися звідси, поки вапно не роз’їло відкритих ран!
Знесилена, перемазана кров’ю і вапном людина, постукала у двері якоїсь ферми. Переляканий на смерть селянин відсахнувся від неї, як від привида, і різко зачинив двері. Ледве пересуваючи ноги, Василь побрів далі. Вже світало, коли він добрався до іншого самотнього будиночка. Господар тільки-но встав, щоб подоїти корів. Цей француз відразу все зрозумів без слів.
Тепла вода допомогла промити рани. Старе простирадло замість бинтів. Молоко з-під корови.
Партизан Гастон Оффр, у якого переховувався Василь, згадував:
– Ми часто всією сім’єю збиралися в нашій просторій кухні. Туди приходили і радянські партизани. Коли Василя просили розповісти про Росію, він весь загорявся і говорив з великим хвилюванням. Часто він згадував свого брата-пілота, якого дуже любив. "Що ми, – сказав Василь. – ось мій брат-льотчик справді герой! Куди нам до нього!”
Учасник №6:
1944 рік
Такий далекий вже сорок четвертий,
Ви здобули нам волю довгождану!
Та ще і досі ниють ваші рани,
Повік ті дні із пам'яті не стерти.
15 березня 1944 П. здійснив втечу з табору, переховувався в м. Дрокуре (околиця м. Ланс, Франція). Порак входив до керівництва французського штабу руху Опору на півночі Франції. Мав конспіративні квартири в селищах шахтарів Льєвен, Біллі-Монтіньї, Енан-Льєтар, Билигране. У ніч на 22 квітня 1944 підпільний загін під командуванням Василя Порика розгромив табір Бомон і звільнив усіх полонених. В одному з боїв Порика було поранено, схоплено й ув'язнено у фортеці Сен-Нікезі м. Аррас, однак він знову здійснив втечу.
22 квітня 1944 р. Василь з двома друзями (один з них Василь Галецьких), утікши з табору військовополонених, пробралися до робітника-підпільника, що жив у Дрокурі. За ним, певно, стежили. Незабаром будинок з усіх боків оточили гітлерівці. Їх прибуло чоловік сорок-п’ятдесят. І тут почався небачений у Дрокурі бій, який тривав близько чотирьох годин. Кожний метр, кожний крок, кожний східець ставали могилою для гітлерівців.
Тричі поранений Василь тільки один залишився в живих Він вів влучний і ощадливий вогонь зі свого автомата – спочатку з першого поверху, потім з другого, нарешті з горища.
Ще одна куля попала в стегно... Закінчилися патрони... Гестапівці деруться на горище тілами убитих. Їм віддано наказ захопити партизана живим. Все ближче й ближче ворог. І раптом у голови гітлерівців полетіли порожні пляшки. Приголомшені солдати спочатку відступили, а потім відкрили ураганний кулеметний вогонь.
Партизана, що стікав кров’ю, втратив свідомість, гітлерівці відвезли у в’язничну лікарню. Дорого обійшлося їм спіймання "Василя”. Жителі Дрокура говорили, що біля зрешеченого кулями будинку залишилося понад тридцять трупів.
Зранений і змучений катуваннями на допитах, радянський лейтенант спробував тікати з лікарні. Він убив вартового, поранив ще кількох гітлерівців, але, втративши сили, знову був схоплений і знову побитий.
Його замкнули в одиночну камеру смертників у фортечній в’язниці Сен-Нікез в Аррасі. Вартовий біля постійно відчинених дверей, посилена варта в коридорі... Здавалося, що вже нема ніякої надії на життя і свободу. І все-таки Василь Порик утік ще раз!Після того, як Василь утік з фортеці Аррас, він переховувався в сім’ї партизана Гастона Оффр і у вдови партизана пані К. Якось його попросили його розповісти, як йому вдалася ця неймовірна втеча. Цього вечора він розповів не тільки про втечу, а й про все своє коротке, але чудове життя...
Учасник №7:
Я вранці усміхаюсь новому дню,
Пташиний щебет слухатиму щемно,
Біля святого Вічного вогню
Вклонюся визволителям доземно.
Василь Порик став національним героєм Франції – "Базиль”, як його любовно називали підпільники Андре Пьєрарр, Марі Анрі та інші. Двадцять першого липня 1964 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У місті Аррасі, батьківщині Робесп’єра, на околиці є стіна, прошита кулями, відома мешканцям, як "стіна страчених”, на граніті вибито 220 прізвищ героїв французького руху Опору, які загинули в 1942-1944 роках. Є серед них у верхньому ряду: "Василь Порик, лейтенант Красной Армии – июль 1944 год”.Його ім'я висічене на стіні Арраської фортеці серед інших імен учасників руху Опору. 18 лютого 1968 в м. Енан-Льєтар (Франція) на могилі В.Порика. встановлено пам'ятник, створений київськими скульпторами.
Під час підготовки та проведення заходу в приміщенні на огляд користувачів представлена
книжково-ілюстративна експозиція:
Герой двох народів
Цитата: «Є гарні, світлі і величні дати
А поміж ними, безумовно, ця.
Вона до нас прийшла у 75-те
І знову розтривожило серця».
Підрозділи:
• Хлопець з характером
• Винищувач гітлерівців
• Сильніший за вогонь
• Іменем Батьківщини
• Повернення
Цитата: «Старі музейні вицвіли світлини
Коли до них торкаюся рукою,
Здається, знову чую клекіт бою
І попелища бачу та руїни».
Розділи виставки доповнять наступні фото:
З книги "Овеянные славой имена"
З фотоальбому "Вінничани- творці перемоги"
З книги Б.Колодного "Троянди на граніті”
З книги Б.Колодного "Троянди на граніті”
З книги Б.Колодного "Троянди на граніті”
З книги Б.Колодного "Троянди на граніті”
Ілюстрація з книги "Овеянные славой имена"
Черговим заходом до ювілейної дати з дня народження Василя Порика стане
Виставка однієї книги
Троянди на граніті
Журналіст Борис Колодний протягом кількох років досліджував документи, зустрічався з людьми,які знали В.Порика. Йому вдалося з’ясувати, що Базиль Борик – це Василь Порик, автор відкрив усе його героїчне життя і написав книгу "Троянди на граніті” з підзаголовком "Історія одного пошуку”. З цього твору дізнаємося, що доля Василя Порика схожа на долю мільйонів таких же, як він.
Серед інших не менш цікавих для користувачів заходів пропонуємо провести наступні:
- Година історичної пам'яті: Це те покоління, що виграли війну;
- Урок- реквієм :Полеглих пам'ятаємо, шануємо живих;
- Урок - пам'ять; Про що розповідає легенда;
- Урок миру: Сила – в єднанні;
- Календар слави: Переможний факел;
- Історичний лекторій: Сильніше смерті;
- Історична розвідка: Останній бій кривавий відгримів;
- Історична подорож:Так починався подвиг;
- Година партизанської слави: Довга дорога додому.
Список рекомендованої літератури:
Бережной В. Василий Порик с простреленными ногами задушилвооруженногоохранникаголыми руками [Текст] : [біографія] / Виктор Бережной // Здоров'я. Події. Час. - 2013. - 27 листопада. - С. 5 : портр.
Василий Порик - легенда французкого Сопротивления [Текст] : [уродженець с. Соломірка, нині с. Порик Хмільницького району, учасник антифашистського Опору, Герой Радянського Союзу] // Наука и религия. - 2004. - № 5. - С. 2-3
Вінничани – творці перемоги: фотоальбом - Вінниця: Книга-вега,2000.-112с.
Волошенюк І.Дружина Василя Порика [Текст] : [нарис про Г. Томченко, дружину і соратницю В. Порика] / І. Волошенюк // Печалі неосвячених могил : повісті, нариси, оповідання / І. Волошенюк. - Вінниця, 2011. - С. 109-128.
Гальчак С. Д. Порик Василь Васильович [Текст] : [військовик, Герой Радянського Союзу (посмертно), Національний Герой Франції. Уродженець с. Соломірка (нині с. Порик) Хмільницького району Вінницької області] // Герої Вінниччини / Сергій Гальчак. - Вінниця, 2016. - С. 314-316
Гудожник, І.У нашій пам'яті залишився молодим [Текст] : [про активного учасника французького руху опору, Героя Радянського Союзу Василя Порика] / І. Гудожник // Вінницька газета. - 2007. - 8 травня. - С. 3
ЖукІ.Табірна зброя Василя Порика [Текст] : [Про А.В. Іванову-Томченко - дружину В. Порика, Героя Радянського Союзу - учасницю партизанського руху під час Великої Вітчизняної війни] / І. Жук // Подолія. - 2005. - 1 січня.
Кравчук В.І.,Подолинний А.М. Пам'ять землі Подільської[Текст]:Путівник.- Одеса: Маяк,1976-С.20-24.
Кравчук В.І.,Подолинний А.М. Пам'ять землі Подільської[Текст]:Путівник.- Одеса: Маяк,1976-С.20-24.
Колодій В. Лейтенант Базіль [Текст] : поема ; [пам'яті Героя Радянського Союзу В. В. Порика] / Василь Колодій // Поезії / Василь Колодій. - Львів, 1982. - С. 31-44
Колодний Б. Троянди на граніті[Текст]:повість-репортаж; [пам'яті Героя Радянського Союзу В. В. Порика]-К.:Молодь,1970.-216 с.
Овеянные славой имена: Герои Советского Союза, уроженцы Винниччины[Текст] .- Одесса: Маяк,1989.-310 с.
Пам'ятні місця Вінниччини [Текст]: путівник.- Одесса:Маяк,1968.- 113с.
РечьВ.Порика на нелегальномсобраниифранцузскихкоммунистов [Текст] : [про Василя Порика, Героя Радянського Союзу, уродженця села Солимирка нині село Порик Хмільницького району] // Вінницька правда. - 2005. - 21-31 березня
Коментарі
Дописати коментар